22 лютого на арені у Вероні згасло олімпійське полум’я. Уперше чаші одночасно погасли в двох містах — Мілані та Кортіна-д’Ампеццо. Світ побачив красу італійської культури, почув слова вдячності від президентки Міжнародного олімпійського комітету Кірсті Ковентрі, а олімпійський прапор вирушив до Французьких Альп — назустріч Іграм-2030.
А ми побачили щось більше.
Ми побачили Україну.
46 спортсменів — найбільше представництво за останні 16 років.
11 видів спорту.
8 потраплянь у топ-10.
Так, без медалей. Але з характером. З гідністю. З боротьбою до останнього метра дистанції.
Біатлоністи, фристайлісти, санкарі — кожен старт був про силу. Про витримку. Про синьо-жовтий прапор, який гордо майорів на стадіонах світу. Під час церемонії закриття його несли Ангеліна Брикіна та Дмитро Котовський — і в тому моменті була вся наша країна.
Ці Ігри стали маніфестом незламності. Їхній символ — Владислав Гераскевич. Його «шолом пам’яті» став голосом України, який неможливо дискваліфікувати.
Поділіться цим вмістом:
